У трудових правовідносинах поняття «суміщення» та «сумісництво» часто помилково ототожнюють. Водночас це різні правові механізми, які мають відмінний порядок оформлення, оплату та умови виконання роботи.

Сумісництво ‒ це виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах окремого трудового договору у вільний від основної роботи час. Така робота може виконуватися як у того самого роботодавця, так і в іншого роботодавця. Це прямо передбачено статтею 102-1 Кодексу законів про працю України. Працівники, які працюють за сумісництвом, отримують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Головна ознака сумісництва ‒ робота виконується поза межами основного робочого часу. Тобто працівник має основне місце роботи, а додаткову роботу виконує окремо ‒ за іншим трудовим договором. Сумісництво може бути внутрішнім, коли працівник працює за сумісництвом у того самого роботодавця, або зовнішнім, коли робота виконується в іншого роботодавця.

Суміщення професій або посад ‒ це виконання працівником на тому самому підприємстві, в установі чи організації поряд зі своєю основною роботою додаткової роботи за іншою професією або посадою, або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи. Такий порядок передбачено статтею 105 КЗпП України.

На відміну від сумісництва, при суміщенні новий трудовий договір не укладається. Працівник продовжує працювати за своїм основним трудовим договором, але додатково виконує інші обов’язки у межах встановленого робочого часу. За таку роботу працівникові встановлюється доплата, розмір якої визначається на умовах, передбачених колективним договором.

Основні відмінності

Сумісництво ‒ це окрема робота за окремим трудовим договором у вільний від основної роботи час.

Суміщення ‒ це додаткова робота в межах основного робочого часу без укладення нового трудового договору.

При сумісництві оплата здійснюється за фактично виконану роботу, а при суміщенні працівникові встановлюється доплата за додаткове навантаження.

На що звернути увагу роботодавцю і працівнику

Важливо правильно визначити характер додаткової роботи. Якщо працівник виконує її після завершення основного робочого часу за окремим трудовим договором ‒ це сумісництво. Якщо ж додаткові обов’язки виконуються у межах основного робочого часу без звільнення від основної роботи ‒це суміщення.

Неправильне оформлення таких трудових відносин може призвести до спорів щодо оплати праці, робочого часу, обсягу посадових обов’язків та правомірності кадрових наказів.

Отже, сумісництво і суміщення — це різні форми виконання додаткової роботи. Ключова різниця полягає в тому, що сумісництво передбачає окремий трудовий договір і роботу у вільний від основної роботи час, тоді як суміщення здійснюється у межах основного робочого часу та оплачується шляхом встановлення доплати.